Біля пам'ятника "Скорботний воїн", або уклін тобі, дідусь...

Є місця у місті Бердичів, які відмічені особливою пам’яттю – це військове кладовище по вулиці Пушкіна , де  перепоховані  останки 1143 воїнів, які захищали місто у буремні, вогняні роки Другої світової війни. 

До пам’ятника «Скорботний воїн», могил офіцерів і солдат , дорослі та діти завжди приносять живі квіти.

Жителі міста й донині ретельно  зберігають пам'ять про тих, хто загинув у роки Другої світової війни, тому й намагаються розшукати родичів загиблих, щоб вони мали змогу побільше дізнатись про їх подвиг, побувати на могилі близької людини.

Завдячуючи таким людям, як: Надія Сергіївна Мохно, керуючої справами міськвиконкому , Микитюк Людмила Миколаївна, інспектора по написанню Книги пам’яті  моя родина нарешті  дізналась, де покоїться прах  капітана Колодяжного Костянтина Михайловича. Того, хто  у липні 1941 піднімав в атаку ще не обстріляних солдат.

В моїй родині тільки я вмію малювати, та ще й лівою рукою. Тому, завжди вірила у те, що свій дар успадкувала від дідуся. 

Я завжди з гордістю до Дня Перемоги у Другій світовій війні в інсталяційній зоні бібліотеки «З сімейних архівів та альбомів», поряд з медалями та фотографіями інших воїнів представляю сімейні реліквії: єдине фото діда та три  його малюнки з листів до бабусі. Мені вже немало років, але дідусь завжди живе в моєму серці. 

Коли мені буває сумно, то я намагаюсь відтворити його малюнки у своїй пам’яті, бо знаю, що обов’язково мій настрій зміниться на краще.

 Під час перебування на військовому кладовищі будо відчуття присутності у військовій формі мого діда, того 28 річного красеня, на якого так схожий батько.

 
Костянтин Костянтинович Колодяжний

Колодяжний Костянтин Михайлович

Він разом із своїми побратимами влаштував привал поряд із нами, щоб зуміти захистити від лиха. Одне фото з мого фотоальбому ніби свідчить про це.

А далі, як у казці. Була «містична» зустріч з чорною кішкою, рудою білкою, яка уповільнювала наш вихід з кладовища та заблукавший водій іномарки. Він не розумів, чому опинився тут,  розгублено озирався навколо, та не міг рушити з місця доки ми не попросили його відвезти нас до військового шпиталю. 

Від  імені всіх своїх рідних я дякую жителям славного міста Бердичів, за їх небайдужі серця.